Відкрито персональну виставку колекціонерки традиційного народного одягу Таісії Вікол "Українська хустка - і оберіг, і доля, і краса"
Сьогодні у будинку культури розпочала роботу виставка колекціонерки традиційного народного одягу Таісії Вікол "Українська хустка - і оберіг, і доля, і краса". Глядачі можуть переглянути більше 100 хусток, кожна з яких має свою історію. Робота виставки продовжується ще 2 тижні, тож скористайтесь можливістю доторкнутися до культурної спадщини нашого народу.
Відкриття виставки було цікавим розповіддю нашої майстрині про традиційність використання хустки та майстер-клас із її зав'язування.
А тим хто не почув цієї розповіді, нагадаємо, що з давніх-давен хустка для українців була символом прихильності, любові, вірності в коханні, прощання і скорботи, а також оберегом.
Хустка – «хистка» від слова хистити, захищати. Вона захищає голову, плечі від холоду, спеки, дощу і вітру. Це елемент одягу переважно жінок, який пов'язують на голову, шию, накидають на плечі. Дівчата та жінки носили її протягом усього року. При цьому хустина була обов'язковим головним убором заміжньої жінки.
Хустка була ще і маркером соціального стану жінки – заможні жінки носили хустки із дорогих тканин, бідні – з дешевших.
В Україні хустка крім побутового значення мала ще і обрядове:
- розстеляли м'якеньку хустинку, щоб заповити маленьку дитинку,
- коли син вирушав у далеку дорогу, мати зав'язувала хліб у білу хустину, щоб не забував батьківського порогу. «Дай мені, мамо, хустку на щастя, хай буде на згадку вона, щоб не була поміж нами далека чужа сторона»,
- коли козаки вирушали з військом у похід, то кожна дівчина своєму нареченому дарувала вишиту хустку, як символ вірності у коханні: «Дарувала шиту шовком хустину, щоб згадував на чужині...»,
- під час вінчання молодих людей їхні руки пов'язували хусткою,
- покриття голови нареченої хусткою символізувало вихід із дівоцтва та початок заміжнього життя,
- після смерті рідних, як знак жалоби, носили чорну хустку. На похоронах всім жінкам, які були присутні на процесії, перев'язували ліву руку хусткою і хусткою тримали свічку.
В давноминулі часи кожна юна дівчина, готуючись до весілля, вишивала собі близько 40 хусток. У надбаній скрині кожної господині зберігалися хустини на всі випадки життя. Готові вироби було заведено роздавати під час сватання, зокрема свекру та свекрусі. Наречений теж одержував хустину й мав берегти цей подарунок протягом всього життя. Якщо в сім’ї народжувалася дівчинка, прив’язували на ворота невеличку хустинку. Хусткою укривали дитячу колиску – від вітру та лихого ока.
Багато традицій, пов’язаних з хусткою, збереглися в Україні й донині. Здавна хустка вважалась українським національним аксесуаром, який зберігає в собі старовинні традиції.
А хустка в нас завжди була в пошані
У літню спеку й люті холоди.
Їх гарно так замотували пані,
Як йшли до церкви, вдома, та й завжди.
А літню хустку часто вишивали,
Щоб гарною на голові була.
І хустка людям щедро дарувала
Свій захисток від сонця і тепла.
