Покликаний словом
Портрет письменника
02.11.2018.
Чергове засідання членів клубу «Книголюб» та слухачів Університету Третього віку було присвячене Олександру Олександровичу Сизоненко - видатному нашому земляку, талановитому українському письменнику, члену Національної спілки письменників України, лауреату Державної премії імені Тараса Шевченка, літературної премії в галузі новелістики імені Юрія Яновського, літературно - мистецької премії імені Івана Нечуя – Левицького. Присутні з цікавістю прослухали про творчий та нелегкий життєвий шлях Олександра Сизоненка, обговорили його твори, поділилися враженнями від прочитаних книг. Прослухали розповідь Дмитра Кременя про автора.
Для присутніх був оформлений перегляд видань автора, які є у фонді нашої бібліотеки, під назвою «Пишу, коли не можу не писати».
Декілька слів про автора…
Олександр Олександрович Сизоненко народився 20 вересня 1923 року в селі Новоолександрівці на Миколаївщині, в трудовій хліборобській родині. Згодом те рідне село його, прибравши літературну назву Баштанка, не просто пройде через багато оповідань, повістей, романів, а й виступатиме в них як своєрідний герой.
Пристрасть до читання розвивається в Сизоненка вже в шкільні роки і відтоді стане для нього постійною. Але найперший і найголовніший вчитель його – саме життя. В цьому одна з характерних особливостей Сизоненка як людської особистості взагалі, як письменника зокрема.
Юність Сизоненка та його ровесників була жорстоко обірвана війною. Війна постійно "вриватимется" і в його твори про нашу сучасність, бо набуті в ній "уроки" як морально-духовного, так й історико-ідеологічного плану активно продовжують своєрідно діяти й понині, немало чого визначають у долі героїв.
Після війни працював робітником на Чорноморському суднобудівному заводі в Миколаєві, у відділі пропаганди й агітації обкому партії, в редакції “Блокнота агітатора”. Без відриву від виробництва здобув вищу освіту, закінчивши в 1955 році літературний факультет Миколаївського педагогічного інституту.
Друкуватися почав з 1949 року – журнал “Вітчизна” надрукував оповідання “Весна”, а в 1951 році вийшла перша збірка оповідань “Рідні вогні”. 1962 року переїхав до Києва. Працював у сценарному відділі Київської кіностудії ім. О.Довженка, пізніше був на творчій роботі. Творче надбання визнаного класика вітчизняної літератури, що складає понад 40 романів, повістей, збірників оповідань та публіцистичних статей. Крім української , вони виходили російською, білоруською, англійською, німецькою, польською та іншими мовами. Їх спільний тираж обчислюється мільйонами примірників.
Автор таких збірок оповідань як “Рідні краї” (1955), “Далекі гудки” (1957), “В батьківському краю” (1959); нарису “Де народжуються кораблі” (1959); книжок повістей та оповідань “Для чого живеш на світі” (1961), “Жду тебя на островах”(1963), “На Веселому Роздолі” (1956), “Зорі падають в серпні”(1957), “Пауль, Петер, Йоганн…” (1967) “Підняті обрії”(1971), “Хліб з рідного поля” (1978), “Сьомий пагорб” (1981); романів “Білі хмари” (1965), “Хто твій друг”(1972) та ін.
Олександр Олександрович Сизоненко лише тиждень не дожив до свого 95-ти річного ювілею, помер 13 вересня 2018 року. Похований письменник на Байковому кладовищі.
