Євроатлантична Інтеграція

НАТО (NATO – North Atlantic Treaty Organisation) – Організація Північноатлантичного договору – міжнародна організація, створена 4 квітня 1949 року для колективної оборони країн Західної Європи та Північної Америки згідно з принципами  51 статті Статуту ООН. У відповідності до засадничих документів Альянсу, головна роль НАТО полягає у забезпеченні свободи і безпеки країн-членів з використанням політичних і військових засобів. НАТО дотримується спільних для Альянсу цінностей демократії, індивідуальної свободи, верховенства права та мирного розв’язання суперечок та підтримує ці цінності в усьому євроатлантичному регіоні. Засадничим принципом Альянсу є спільність поглядів між північноамериканськими та європейськими членами НАТО, що поділяють однакові цінності та інтереси і віддані справі збереження демократичних принципів, що робить нероздільною безпеку Європи і Північної Америки. Альянс стоїть на захисті своїх країн-членів від загрози агресії: головним військово-політичним принципом організації є система колективної безпеки, тобто спільних організованих дій всіх її членів у відповідь на напад ззовні.

Відповідно до Вашингтонського договору кожна держава-член Альянсу несе додаткову відповідальність та користується перевагами від участі у системі колективної безпеки. У статті 5 ведеться про те, що збройний напад на одного або на кількох членів НАТО розглядатиметься як напад на всіх членів і що «вони домовляються, що в разі здійснення такого нападу кожна з них надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні». Такі безпрецедентні гарантії безпеки, територіальної цілісності, недоторканості кордонів та державного суверенітету не дає жодна з наявних на сьогодні колективних систем безпеки.

Нині членами НАТО є 30 держав. У 1949 році Альянс створили 12 країн-засновниць, а саме: Бельгія, Канада, Данія, Франція, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Велика Британія і Сполучені Штати Америки. У подальшому членами НАТО стали Греція і Туреччина (рік вступу 1952), Німеччина (1955), Іспанія (1982), Чеська Республіка, Угорщина і Польща (1999), Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина і Словенія (2004), Албанія і Хорватія (2009), Чорногорія (2017) та Північна Македонія (2020). Будь-яка держава-член має право виходу з Альянсу.

Підстави для процесу розширення Альянсу закріплено у Статті 10 Північноатлантичного договору.

 У статті 10 йдеться, що до НАТО може вступити будь-яка «європейська держава, яка в змозі просувати принципи цього Договору і здійснювати внесок у підтримання безпеки у Північноатлантичному регіоні».

 Будь-яке рішення стосовно запрошення нових членів затверджується Північноатлантичною радою – найвищим політичним органом, що ухвалює рішення в НАТО на основі консенсусу між усіма державами – членами.

 Гнучкість членства в НАТО

Підписавши Договір, держави добровільно зобов’язуються брати участь у політичних консультаціях і військовій діяльності Організації. Хоча кожна із Сторін Північноатлантичного договору має зобов’язання згідно з Договором, існує певний ступінь гнучкості, завдяки якому держави – члени можуть вирішувати, якою саме буде їхня участь. НАТО розвиває розгалуджену систему партнерств, до якої входять Рада євроатлантичного партнерства, особливі партнери Україна, Грузія, країни Середземноморського діалогу (Алжир, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Мавританія, Марокко, Туніс), Стамбульської ініціативи (Бахрейн, Катар, Кувейт та ОАЕ), західноєвропейські нейтральні країни (Австрія, Ірландія, Мальта, Фінляндія, Швейцарія, Швеція), а також контактні країни (Австралія, Нова Зеландія, Південна Корея, Японія).

Альянс у 2014 році припинив практичну співпрацю з Російською Федерацією після її агресії проти України.

Рекомендуємо посібник «НАТО – cила, що захищає мирних громадян»:  https://cutt.ly/p5Ie6CH

ІІ. Особливе партнерство України з НАТО

Президент України Володимир Зеленський наголошує, що основна мета його закордонних візитів – забезпечити якнайшвидше надання необхідної зброї українській армії для відбиття російської агресії та звільнення всіх українських земель.

«Наше завдання сьогодні – наповнити наше угруповання зброєю. Такою моя місія була вчора. Така моя місія й сьогодні. Ми плануємо візити з метою посилення нашої армії. Як один із аспектів – безпека. Другий аспект –  це НАТО і євроінтеграція», – сказав Глава держави.

Водночас Володимир Зеленський наголосив, що ціна, яку заплатить український народ за звільнення своїх земель, буде великою, а тому Україна чекає від своїх партнерів конкретних кроків.